с. Боршна

За однією легендою, назва населеного пункту походить від назви лісів-борів, які у давнину  розросталися по всій території. Інша легенда свідчить, що назва села походить від слова «борошно». На притоці річки Удай було багато водяних млинів, що перемелювали зерно на борошно. Старожили зазначають, що в Боршні колись було 18 млинів. Під одним із них ніби то відпочивав Тарас Григорович Шевченко, коли ішов з Густині через Боршну на Роменський шлях.

Місцем сили села Боршна є Іллінська гора та  територія, де колись знаходилася  церква на честь Святого Іллі.

Свято-Іллінська церква, як свідчать місцеві краєзнавці спочатку у ХVІІ ст. була невеликою капличкою. А через 100 років, наприкінці  ХVІІІ ст. безпосередньо на горі збудували добротну будівлю із дерева – п’ятикупольний Свято-Іллінський храм із шостим куполом над дзвіницею. На жаль, його спіткала участь багатьох церков більшовицького режиму: 1944 року храм було переобладнано на сільський клуб та бібліотеку, а ще через декілька десятиліть - розібрана та використана на опалення. Проте й досі, як кажуть місцеві, на місці, де знаходився храм - легко дихається та відпочивається, бо вважається намоленим місцем.  Іллінська гора є надзвичайним місцем. Перебуваючи на горі, всіх присутніх охоплює відчуття довершеності та насиченості. А ще з гори відкриваються неперевершені краєвиди на всі навколишні села, гарно проглядаються золотаві бані церков Густинського монастиря, мальовнича панорама Удайської заплави.

Приємною несподіванкою для подорожуючих стане зустріч зі скульптурою монаха, витесаною з дерева. Його погляд спрямований у далечінь - до Свято-Троїцького Густинського монастиря. На Іллінській горі його встановлено, як данину відродженню духовності на Прилуччині, піднесенню і поширенню християнства, взагалі. Традиційною, на Духів день, тобто на Свято Трійці, є хресна хода — з Іллінської гори до Густині через село Валки.

Існує легенда, яка говорить, що першими поселенцями села Валки були чумаки, які їздили на південь України за сіллю. Одна з чумацьких валок зупинилась на відпочинок поблизу річки Удай. Деякі чумаки залишались тут жити, обзаводилися господарством. А село стало називатися Валки - від чумацьких валок.

Основними жителями Валок були козаки. Із Універсалу Богдана Хмельницького даного Густинському монастирю 1649 року дізнаємося, що право на помел у Валківському водяному млині при Вишневецьких було віддано монастирю. Богдан Хмельницький підтвердив це право 8 жовтня 1649 року, але самим селом монахи не встигли заволодіти, бо воно ввійшло до складу ратушних сіл. З 1738 р. Валки були віддані у рангове володіння генеральному судді М. Забілі. Але, як свідчать документи, вже наступного року із села пішло 32 господарі. Валки знаходились у володінні М. Забіли до його смерті. Пізніше село було віддане полковнику Андрію Горленку, який передавав його далі своїм спадкоємцям.

Місцем сили села Валки є джерело-криниця в урочищі “Довгому”. Ще у XVIII століття вона напувала своєю водою і українців, і шведів, які в той час були на нашій землі. Тамувала спрагу людям багато - багато літ. У ХХІ ст. криниця відроджено та освячено. Є повір’я: якщо відроджується криниця, відроджується народ.

с. Боршна

Натисніть на превью для перегляду фото в повному розмірі