Прилуки. Українська революція 1917-1921 рр.

09 квітня 2020 г.   419
Прилуки. Українська революція 1917-1921 рр.

України.
У березні 1917 року влада в Прилуках від Земської управи перейшла до Комітету громадської безпеки, яку очолив Микола Маркевич. Пізніше він телеграфував до Полтави: «настрій на повіті миролюбний, приїздять особи, переодягнені в шинелі, й агітують за спустошення поміщиків та конфіскацію землі. Український рух на повіті дужий».
У цей же час, 19 березня, в Прилуках відбулися вибори Ради робітничих та селянських депутатів, а 20 березня пройшов мітинг на базарній площі, учасники якого радо зустріли звістку про повалення самодержавства в Росії. Головою Ради обрали безпартійного В.М.Вендеровича, а згодом її очолив український соціал-демократ Товаренко-Клименко. Рада спершу займала одну кімнату в приміщенні Міської Думи, а потім осіла в будівлі жіночої гімназії на базарній площі.
В місті витали різні настрої: одні агітували за самостійну Україну, інші - за збройний виступ проти влади.
Влітку 1917 року влада у місті від КГБ переходить до Міської Думи, яка стояла на позиції українського національно-визвольного руху. В Думі вирішувалися проблеми допомоги сім’ям осіб, що пішли на війну, обговорювалося питання українізації міських шкіл та гімназій, впорядкування міста, зокрема, ввійшла в дію постанова про заборону торгівлі у святкові дні, всіляку підтримку отримала організація «Просвіта».
Щодо фінансового стану міста, то на той час він був досить важкий. По міському бюджету протягом 5 місяців революції до каси Прилуцької Міської Управи надійшло 27 тис. крб., а витрачено - 67 тис. крб., до того ж місто мало боргу 600 тис. крб..
У таких важких соціально-політичних умовах більшовики не припиняли свою діяльність по захопленні влади в Прилуках. Так, у травні до міста приїхав солдат 94 робітничого батальйону Пилип Юрченко, який відразу взявся за агітаційну більшовицьку роботу. У результаті 27 червня 1917 року відбулися перші загальні збори вантажників, столярів, деревообробників у справі організації спілки. Одночасно в місті швидко почали організовуватись різноманітні професійні спілки, де більшовики проводили агітроботу. Головний зміст пропаганди – виступати проти керівників міста, заклики не підкорятись законам Тимчасового Уряду та Центральної Ради. Після липневого придушення більшовиків у Петрограді Прилуцькі більшовики пішли у підпілля.
У Прилуцькому повіті поступово наростав рух проти поміщицького свавілля. З’явилися випадки захоплення селянами земель, лісів та привласнення інвентарю, фуражу, худоби та харчових продуктів з панських маєтків. Сил для наведення ладу в повіті було замало.
25 жовтня 1917 року Тимчасовий уряд був повалений і владу в Росії захопила невелика, але добре організована партія більшовиків під проводом В.Леніна. Більшовицька революція охопила широкі простори імперії, але зустріла супротив в Україні, на Дону та Кубані.
На той час у Прилуках влада зосереджувалась уже в руках представництва Центральної Ради – Повітової Ради, на чолі якої стояв голова повітової організації УПСР Назар Петренко. 27 жовтня в місті відбулися об’єднані збори всіх партійних та громадських організацій, які засудили «зухвалий виступ» більшовиків у Петрограді і створили військово-революційний комітет для захисту міста й повіту «від виступу більшовицьких партійних і темних елементів». На зборах виступив голова селянської спілки Степан А. Неділько із закликом до усіх демократів об’єднатись навколо Центральної Ради.
20 листопада 1917 року Центральна Рада оголосила про взяття верховної влади в Україні у свої руки та утворення УНР. В Прилуках на об’єднаних зборах делегатів українських партій і громадських організацій звістку прийняли схвально. На зібранні ухвалили резолюцію, першим пунктом якої було: «Вітати Українську Центральну Раду, як вищий правомочний орган українського народу». Прилуцький повіт також висловив підтримку Центральній Раді. До речі, на той час у Прилуках існувала Українська Військова Рада, яка мала підтримувати збройною силою представництво ЦР.
Проте кроки української влади до незалежності негативно сприймались більшовицькою Росією. Так, у грудні 1917 року більшовики скликали в Києві Всеукраїнський з’їзд Рад для того, щоб оголосити ЦР «ворогом народу». Та більшість на цьому з’їзді виявилися із представників українських партій. Тоді делегати - більшовики перебралися до Харкова і на з’їзді 12.12.1917 року, на якому були присутні делегати від третини всіх українських Рад, як результат - проголошено створення Радянської Української Республіки. Радянський уряд опирався на військові формування, які прибули з Росії. Почалася тривала боротьба.


Зі сходу на Україну наступала 12-тисячна більшовицька армія Антонова – Овсієнка та Муравйова, сформована в Росії. Цим військам уряд УНР зміг протиставити лише наспіх сформовані загони селян – ополченців або, як їх ще називали, – вільних козаків, січових стрільців, наспіх створених з військовополонених галичан та київських гімназистів – добровольців. Велика українізована армія, яка присягнула на вірність ЦР, під впливом більшовицької агітації розпалася. Солдати розійшлися по домівках.
У грудні 1917 року в Прилуках виникла нелегальна більшовицька організація, яка почала готувати повстання проти ЦР. 14 січня 1918 року до міста зі ст. Гребінка прибув бронепоїзд і ешелон із загонами Муравйова, які в основному складались із петроградських робітників. На станції створили Військово- революційний комітет. Муравйов озброїв 50 місцевих більшовиків, і вони разом із путивлівськими пролетарями зчинив заколот у місті. За ніч арештували всіх представників влади і роззброїли гайдамацькі загони. На ранок 15 січня ревком проголосив себе «высшей властью в уезде».
1 лютого 1918 року більшовики зібрали з’їзд Рад, де обрали виконком для організації влади в повіті, до складу якого увійшли лише більшовики. У середині березня в Прилуках вибухнуло перше антирадянське повстання. Більшовики та ревкомівці повтікали з міста спочатку до Пирятина, а потім до Полтави. На той час вони двічі намагалися повернутися до влади - та марно.
15 січня 1918 року Прилуцький повітовий військовий начальник дав доручення призначеному на посаду коменданта Федору Савону сформувати бойову частину для охорони міста і повіту.

25 січня 1918 року Центральна Рада 4-м універсалом проголосила незалежність України від Росії, але вже 9 лютого Київ було взято військами Муравйова. Центральна Рада, покинувши Київ, перебралась на Волинь. Після переговорів делегації УНР у Бресті - Німеччина та Австрія мали надати ЦР військову допомогу за поставки значного обсягу продовольства. На територію України вступила 450-тисячна німецько-австрійська армія. Така політика ЦР викликала розчарування і невдоволення уряду України. 29 квітня 1918 року внаслідок державного перевороту гетьманом України було проголошено генерала Павла Скоропадського. Однак справжня влада тепер належала не гетьману, а німецьким військам. Та все ж гетьману Скоропадському вдалося зробити чимало добрих справ у царині освіти та культури: розпочалася українізація шкіл, відкриті 2 університети, академія наук, національна бібліотека, галерея мистецтв, історичний музей, оперний театр, хорова капела, симфонічний оркестр.
З часом частини союзних німецьких військ з’явилися й на Прилуччині. Формально при владі лишався повітовий комісар УР і повітова Дума, але справжніми господарями стали німці. Вони забирали хліб і худобу у селян, відбирали награбоване з поміщицьких маєтків майно, нещадно придушувати найменший супротив. На Прилуччині, як і по всій Україні, розпочалися народні повстання. Спочатку очолити їх намагалися більшовики, але безрезультатно. Вдалося лише переправити з Курська кілька десятків гвинтівок, якими озброїли селян з села Переволочної та сусідніх з нею сіл. Загін із 60 повстанців, очолений Миколою Скороходом, здійснив напади на маєтки переволочанських поміщиків, розстріляли 3-х вартових та на садиби заможних селян-власників. Німецький загін, висланий із Прилук для придушення повстання, оточив повстанців біля Лисенкового хутора. Після короткого бою повстанці, кинувши зброю та спорядження, болотами вийшли з оточення і розійшлися по хатах. Та миру не було: у багатьох селах ширилися протести селян. Так, навесні 1918 року відбувся напад партизан під орудою Дмитра Причини на повітового старосту М.А.Домонтовича. Ось як Любов Андріївна Домонтович описувала ті події: «Я працювала в 1917-1918 роках вчителькою в земській школі, вела 1-4 класи. Навесні 1918р. в Малій- Дівиці з’явився загін Причини. У квітні того року він раптово зробив напад у Лісових Сорочинцях на моїх братів з криком: «убити усіх і закопати!»».
У цей час в містечку Іваниця на Прилуччині за справу береться петлюрівські ватажки повстанців Павло Вернигора та Петро Ковтун. Вони організували міцний загін, який, об’єднавшись з повстанцями під командуванням ватажка Ангела та отамана Гавришка, 25 листопада 1918 року захопили Іваницю. Звільняючи села і невпинно зростаючи чисельно, повстанські загони йшли до Прилук, куди 1 грудня 1918 року ступили без бою.

Після проголошення в Україні влади Директорії в Прилуках 1 грудня 1918 р. на урочистому параді, що проходив на базарній площі, отаман Гавришко виголосив перший наказ, в якому говорилось: усім робітникам забороняється носити вогнепальну зброю, а більшовицька організація оголошується нелегальною. Для охорони міста й повіту, як і до гетьманського уряду, було утворено міліцію, начальником міської міліції обрали Товаренка-Клименка, а за повітового – Величка. Одночасно відновили роботу міської Думи й Повітової управи. Для вирішення земельних питань на Прилуччині організовувались народні Земельні Спілки та Волосні Комітети, відбувалась організація професійних спілок. За короткий час відновили свою діяльність спілки службовців, друкарів, ковбасників, робітників голки. Було утворено Раду Робітничих Депутатів.
У цей час місцеві більшовики не полишали спроби захопити владу в повіті у свої руки. Після виходу з в’язниці Олександра Бособрода були скликані організаційні збори більшовицьких загонів, які відбулися у таємній квартирі на Кустівцях в будинку Ілька Гриня. Тут же було обрано Військово-Революційний Комітет, начальником розвідки призначили Олексія Ленця, якому разом із Желтковим доручили налагодити зв'язок із петлюрівським частинами з метою їх розладнати. Агітація в частинах, що немала єдності, зробила свою справу. Більшовикам вдалося перетягти на свій бік досвідченого ватажка П.Ковтуна, якого поважали повстанці. Ковтуну доручили вигнати з Прилуччини військо отамана Гавришка, захопити владу і передати її більшовикам. Таким чином, вночі 15 грудня 1918 року Ковтун зі своїм загоном та більшовиками виступив проти петлюрівців. Було заарештовано увесь петлюрівський штаб, але в руках більшовиків влада була лише добу: під натиском другої Запорізької бригади, що прибула до міста, загін Ковтуна покинув Прилуки.
Згодом місто захоплювали по черзі то більшовики, то петлюрівці. 31 грудня, коли в Прилуки вступили петлюрівці, тікаючи, голова ревкому Петро Ковтун забрав із скарбниці 100 000 крб.. Одночасно було розібрано військове майно, випущено арештованих, зруйновано комендатуру.
Вночі до Прилук вступив загін січовиків під командуванням Степана Неділька. Ось витяг з повідомлення інформаційного бюро Республіканських військ Прилуцького загону: «Увечері 31 грудня 1918 року третій чорноморський полк, який отримав наказ від вищого командування всіма військами України розташовуватись у м. Прилуці для поповнення, отримав від командування Прилуцьким гарнізоном, який звав себе «Советскими військами», звістку, що його до Прилук не пустять, позаяк Прилука Української Директорії не визнає і наказів військового командування України не буде. … Чорноморський полк змушений був відкрити по Прилуці гарматний вогонь. Після декількох пострілів частина козаків Прилуцького гарнізону втекла з Петром Ковтуном на чолі, в напрямку до Переволочної, частина, невідомо чому, розбіглась по домівках, а більша частина кінного девізіону під командою В. Гергуля залишилася в Прилуці, склавши зброю. Тепер Прилука зайнята Чорноморцями на чолі з полковником Павлюком. Заарештовані Ковтуном виконуючий обов’язки повітового коменданта Кучеренко і січовики випущені з в’язниці і приступили до виконання своїх обов’язків. Охорону порядку несуть чорноморці разом із комендантською сотнею».
Під загальним натиском радянських військ 22 січня 1919 року частина Чорноморського коша, що боронила північні кордони країни, відступаючи, зупинилась на станції Більмачівка, між Бахмачем та Ічнею. Мав відбутись бій, але загинули б мирні люди, тому командир Поліщук скомандував: «Відступ до Прилук!». Штаб коша розмістився в одному з прилуцьких готелів, а частина - на позиціях північніше міста. 23 січня 1919 року командир Чорноморського коша Поліщук повідомляв з Прилук Генеральний штаб армії УНР про хід боїв з більшовиками в районі Ніжина, Крут та інші.
25 січня 1919 року більшовики двома групами по 1500-2000 багнетів повели наступ з Ічні на с. Гмирянку в напрямку Прилук. Цього ж дня частину Чорноморського коша з чотирма гарматами перекинули з Прилук на залізничну лінію Драбів-Золотоноша для боротьби із заколотником Хименком. Начальник штабу коша Петро Радзін повідомляв Генеральний штаб, що «станція Драбів захоплена повстанським полком…. становище дуже критичне, можна бути відрізаними більшовиками від Носівки, Переяслава і Яготина, а потім і від Києва. Від Черкас уже відрізані. Втримати Прилуки Армія УНР не може, з місту й повіту вже давно евакуйовується державне майно і виїжджає багато мешканців».
Заступник начальника штабу Ударної групи полковник Петро Радзін об 11.00 год. 26 січня 1919 року повідомив Генштаб УНР: « У Прилуках залишилось 200 чоловік кінноти при гарматах. Останні частини відправляються в Гребінку залізницею і похідним маршем. Зараз вживаються заходи по охороні Гребінки, на яку наступають більшовики з боку Драбова. Прошу оповістити, що робиться в районі Бобровиці.»
Підрозділи Армії УНР з території Чернігівської та Полтавської губернії відступали до Дніпра. Проти ночі на 6 лютого 1919 року до столиці України вступили московські окупанти, а до літа в їх руках була майже вся Україна. Більшовицькі війська відтіснили Директорію до Камянця – Подільського, і в Україні була встановлена радянська влада з її системою реквізиції майна, з обшуками та розстрілами.

26 січня 1919 року петлюрівці залишили Прилуки, і відразу ж в місті почали порядкувати більшовики, з’явилось ЧК, і почала проводитись робота по зачистці незадоволених радянською владою. 16 лютого 1919 року прийшла телеграма із Полтави на адресу повітового комісара: «Наказую негайно облаштувати концентраційні табори в повітах…». Того ж дня полетіла відповідь: «Таборами можуть бути колишні військові бараки в Прилуках».
10 та 11 червня 1919 року прилуцького повітового комісара Федора Вигінського повідомили, що в селі Вільшана та містечку Іваниця «йде організація бандитів, щоб вирізати в місті всіх комуністів». Згодом він одержав чергову звістку, що ворожі елементи готують ґрунт наступу на Прилуки. Вигінському залишався єдиний вихід: звернутися за допомогою до Полтави.
Та доля вирішила інакше: 14 червня 1919 року сталося неочікуване - совєтські війська звільнили місто Прилуки … від совєтскої влади. У результаті було розігнано виконком і створено ревком, до якого і перейшла вся влада на Прилуччині. Справа в тому, що на той час місцева адміністрація себе повністю дискредитувала, це викликало незадоволення як трудового селянства повіту, так і міських робітників. останні на зборах говорили про необхідність «перечистити виконком… стало відомо, що місцева влада не виражає волі тих, хто її вибирав… крім того пияцтво, зловживання, неправильні та невмілі дії… почався розлад і в місцевому гарнізоні. Не було революційної дисципліни, твердого порядку. Особливий безлад був у кінній сотні… п’яні оргії, безкінечне знущання над населенням, повна відірваність трудових мас від трудової влади і нарешті вся ця дика вакханалія, що спостерігалась у Прилуках, звернула увагу на себе центру. Центр вирішив очистити місто від бандитів, які у ньому засіли. З цією метою була вислана комісія для проведення чистки совєтских установ і реорганізації місцевої організації комуністів-більшовиків». В результаті реорганізації прилуцької партійної організації з 54 членів залишилось 23.
26 січня 1919 року російський уряд України запровадив державну монополію на хліб, цукор, чай і сіль, а 2 лютого зобов’язав Народний комісаріат продовольства УССР надавати продовольчу допомогу РСФСР. 19 лютого 1919 р. ЦК РКП(б) ухвалив запровадити продовольчу розкладку в Україні, згідно з якою протягом 3,5 місяців до РСФСР мало надійти 50 млн. пудів збіжжя з урожаю 1918 р. Для викачки хліба з України більшовицький режим застосовував різні методи: продрозкладку, продовольчі експедиції, військові заготівельні органи і різноманітні недержавні організації.
Переважала серед методів здирництва продовольча «Розкладка», яка виконувалася силами продовольчого апарату УССР, озброєними продзагонами й підрозділами РККА. На Прилуцький повіт «продрозкладку» визначили на нараді полтавської губернської продовольчої колегії 23 квітня 1919р. Прилуки мали віддати 125 000 пудів збіжжя, а за виконання наказу в місті повітовим продовольчим комітетом керував Бособрод. Зважаючи на опір селянства, хліб вилучали за допомогою сили.
На початку 1919 року ревком взяв на облік усі кошти в кредитових закладах, на фабриках, заводах та підприємствах, призначивши цілковитий контроль над виробництвом. Було ухвалено оподатковувати велику і дрібну буржуазію для задоволення потреб мобілізованих та їх родин. Духівництво, чорносотенців і заможних господарів притягували до впорядкування вулиць тощо. Крамниці приватної торгівлі в місті ліквідували; весь крам, конфіскований і звезений до громадських магазинів, видавався продуктами споживання населенню за спеціальними картками. Досить важке економічне становище в повіті призвело до високих цін, міське населення майже все недоїдало.
В повіті по всіх селах створили ревкоми і комбіди, які складалися виключно з більшовиків і бідняків. Перша комуна на Прилуччині зорганізувалась у с. Ладан і об’єднувала до 50 селян. Роботу розпочали з виконання гасла «Грабуй награбоване»: соціалізували 44 маєтки, а 15 маєтків - націоналізовано. Селяни відбирали хліб у «глитаїв» для потреб Червоної армії та біднішого населення повіту, забирали худобу, мертвий інвентар і розподіляли їх між біднотою, виганяли з хат «глитаїв» і селили там бідноту.
По всій території України ширився супротив більшовикам. За офіційними даними совєтів у червні й липні 1919 року відбулося 328 народних повстань. Не оминув народний супротив й Прилуччину. Характерно, що піднімали на боротьбу селян представники місцевої інтелігенції, які виступали проти диктатури, насилля, проти нищення національної культури, за вільну Україну. Селянські виступи відбулися в Іваниці, Линовиці, Турівці, Ольшані. Так, в Іваниці організувався повстанський загін під орудою Вернигори, а у квітні 1919 року до цього ж села прибув загін ватажка Ангела. Після бойового зіткнення в Іваниці більшовики нашвидкуруч створили в Прилуках надзвичайний Військово-Революційний штаб, що мав вжити рішучих заходів і придушити повстання. Було заарештовано 80 чоловік, 46 з яких розстріляно на території міської в’язниці.
Відчайдушну спробу відновити незалежну Україну здійснив С.Петлюра, об’єднавши у серпні 1919 своє військо з Українською галицькою армією і організувавши похід на Київ. У результаті більшовицькі війська залишили вируючу селянськими повстаннями Україну.

У квітні 1920 року влада зосередилась в руках повітвиконкому. Політичні зміни призвели до нового вибуху селянських повстань проти радянської влади.
Селяни організовувались в мобільні, добре озброєні повстанські загони. 9 березня ватага під орудою ватажка Криворучка із села Срібне вчинила напад на Прилуцький бупр, роззброїла варту і звільнила заарештованих. В місті влада оповістила військовий стан, збільшила охорону міста. На Прилуччині чинив опір повітвиконкому також загін Ромашки, про що летіла депеша у губернію: « …за 12 верст від села Згурівка Прилуцького повіту з’явився загін бандита Ромашка, який переривав телефонний зв'язок зі Згурівкою. В прилуцькому повіті в декількох волостях оперують зграї бандитів – у лісах біля сіл Вільшана, Переволочна, Ряшки. Заходи до їхньої ліквідації вживаються, але успіхам у боротьбі перешкоджає відсутність реальної сили».
Відповідно 14 травня 1920 року в Прилуцькому повіті запроваджено воєнний стан, всіх комуністів мобілізовано на боротьбу з повстанцями. За місяць у Прилуках і повіті взяли на облік до 2000 осіб, з яких відправили до РККА 985 чоловік Але охочих служити совєтам було мало, «дезертирство» процвітало і стало джерелом поповнення повстанських загонів.
Повстанські загони, які боролися проти окупаційної радянської влади, діяли по всій території Прилуччини. Відомі загони Харченка, Чалого, Марусі та Чорного (Гонти), Семена Архипенка, Рубана, Недобора, Полонського, Тарасевича. Їх окупанти називали «бандитами», а на придушення народного супротиву на територію України із Росії направлялись додаткові озброєні загони ВОХР.
Протягом 1919-1920 років повстанці, які боролися за відновлення державності України, не мали централізованого управління. Підготовка до розгортання партизанського руху почалася ще до відходу Армії УНР за Збруч у листопаді 1920 року. Згідно з рішенням вищих урядових і військових інституцій УНР, у кінці січня 1921 року сформовано Партизансько-повстанський штаб (ППШ) при Головній команді військ УНР, котрому належало вирішувати питання, пов’язані зі збройною протидією окупантам в Україні та впровадженням у життя плану організації майбутнього загального збройного повстання. В оперативному відношенні Прилуччина підпорядковувалася Центральному українському повстанському комітетові.
Окупати всіма силами намагалися придушити рух опору, який постійно спалахував на території Прилуцького повіту. Від 10 березня 1921 року по всіх волосних селах Прилуцького повіту розміщуються підрозділи РККА, ВНУС для стягнення «продрозкладки». Вони шукають повстанців, «дезертирів», вилучають зброю у населення, одночасно велика увага приділялась агентурній роботі серед населення. Наприкінці березня 1921 року для проведення анти повстанської боротьби на терені Прилуччини залучається окремий кавалерійський полк для боротьби з «бандою» Шевченка.

Поряд із місцевими повстанцями проти більшовицького режиму виступали махновці. У квітні 1921 року на Прилуччину прибув загін отамана Федосія Щуся. Сутички між махновцями та більшовиками відбувалися у багатьох селах Прилуччини. Про це пише В.Моренець у книзі «Земля полита кров’»: «Між махновцями і повстанцями з нашого краю існували ідеологічні розбіжності. Останні стояли на позиціях боротьби за незалежність України, до чого Махно був байдужий, а ідеї анархокомунізму були незрозумілі мешканцям південної Чернігівщини». Махновці чинили супротив окупаційній владі: нищили виконкоми, вбивали більшовиків тощо. Останні у свою чергу намагалися придушити повстанців озброєними загонами, створенням «опертрійок», розширенням агентурної мережі.
На Прилуччині у 1921 році діяли загони повстанських отаманів Павла Шевченка, Прокопа Коваленка, Маслова та інших.
Допомогою в антипартизанській боротьбі став декрет від 5 березня 1921 року про ам¬ністію, який затвердили як закон. Згідно з цим документом, звіль-нялися від відповідальності «винні у бандитизмі», якщо вони до 15 квітня добровільно з'являться в розпоряджен¬ня місцевих органів влади, здадуть зброю і зобов'яжуться не бра¬ти участі у збройній боротьбі. 9 квітня 1921 року ухвалено постанову, яка зобов'язувала совєтські органи повертати амністованим повстанцям їхні земельні наділи. 13 квіт¬ня Президія ВУЦВК продовжила дію декрету про амністію ще на місяць.
Оголошена разом з амністією «нова економічна політика» вплинула на соціальні настрої частини малосвідомого селянства. Заміна «продрозкладки» продподатком разом із закріпленням у дев'ятирічне користування землі посилили потяг повстанців-селян до господарської діяльності та спокійного життя.
Припинити боротьбу проти більшовицької влади пообіцяв отаман Прокіп Коваленко, який 30 червня 1921 року прибув до сільради с. Заїзд та добровільно здав зброю. Прилуцька повітова військова нарада 2 липня амністувала Коваленка і відпустила додому. Згодом здалося ще два десятки повстанців.

Однак окупаційна влада змушувала колишніх повстанців спокутувати свої «злочини проти робітничого й селянсько¬го трудового люду». На амністованого чекали обмеження у правах і свободах, перебування під постійним наглядом, обов'язкова співпраця з місцевою владою і ЧК у справі «остаточної ліквідації бандитизму» або ж мобілізація до лав РККА.

Очевидна неможливість повернення до спокійного життя провокувала амністованих переховуватися, а відчайдуш¬них — повертатися до боротьби. Таких влада оголошувала «зрад¬никами трудового селянина й робітника». Начальник прилуцької повітової міліції повідомив, що 25 липня 1921 року в районі Малодівицької волості з'явилося четверо лісовиків, серед них Іван Немерич, який перед тим здався за амністією.

Ті, хто здався владі, отримувавали не зовсім спокійне життя: на них чекало фізичне знищення за те, що «стали вести себя вызывающе».
У другій половині 1921 року активність партизанського руху на півдні Чер¬нігівщини зменшилося, хоча ставлення населення до совєтської влади, за свідченнями її представників, здебільшого вороже. Для припинення повстань окупанти застосовували всі можливі впливи: запровадження надзвичайного стану, обшуки та облави, використання заручників, кругова порука, арешти і ув’язнення у тюрмах та концтаборах, контрибуція та конфіскація майна, розстріли повстанців та осіб, які їм допомагають. Каральна політика приносила результати, але боротьба не вщухала.
Улітку 1922 року в Україні намітилося нове піднесення руху опору проти окупантів. На Прилуччині у 1921 та 1922 роках значну шкоду завдавали більшовицькій владі отамани Опанас Скубан та «Богдан» Скрипченко зі своїми загонами. Але, на жаль, внаслідок підступних дій та зради, отаманів Скубана та Скрипченка вбили свої ж побратими.
18 серпня 1924 року відбулося судове засідання у справі останніх повстанців Прилуччини. До суду притягувалось 26 чоловік. З матеріалів засідання видно, що воно затівалось не з метою покарання непокірних, а й з метою компрометації повстанського руху, неначе головною у ньому була не політична складова, а звичайний кримінал.

Ст. науковий співробітник
Прилуцького краєзнавчого музею ім .В. І Маслова
І. В. Біленко

Українська революція 1917-1921 рр. Прилуки.

Українська революція 1917-1921 рр. Прилуки.
Українська революція 1917-1921 рр. Прилуки.
Українська революція 1917-1921 рр. Прилуки.
Українська революція 1917-1921 рр. Прилуки.
Українська революція 1917-1921 рр. Прилуки.
Українська революція 1917-1921 рр. Прилуки.
Українська революція 1917-1921 рр. Прилуки.
Українська революція 1917-1921 рр. Прилуки.
Українська революція 1917-1921 рр. Прилуки.
Українська революція 1917-1921 рр. Прилуки.
Натисніть на превью для перегляду фото в повному розмірі


Останні новини

Віртуальний тур прилуцькою фортецею 17-19 ст.
Новий продукт інтерпритованої спадщини міста. Детальніше
«Спалювання листя – шкода довкіллю»
З інформативними бесідами завітали музейники до шкіл міста. Детальніше
Кінозал під відкритим небом
Відео про цікаві факти з історії України на великому екрані посеред міста. Детальніше
Випускний вечір Школи амбасадорів
Екскурсійна хода історичною частиною міста та відзначення учнів школи - завершаючий етап в реалізації грантового проєкту "Школа амбасадорів". Детальніше
Школа амбасадорів і діджиталізація спадщини - що спільного?
Дослідницька робота учнів школи отримала своє вираження. Детальніше
Всі новини