"Історія та культура ромів на Прилуччині"

20 лютого 2024 г.   214
 "Історія та культура ромів на Прилуччині"

 Історія та культура ромів на Прилуччині.

Роми (цигани) — етнічна меншина, яка проживає на території України. Зокрема, прийнято вважати, що саме вихідці з Індії, які покинули свою батьківщину в період з 5 до 12 століття, були предками сучасних європейських циган. Взагалі, походження цього українського етноніму має одразу кілька версій. Згідно з першою, слово “цигани” походить від давньогрецького слова “ἀτσίγγανοι”, яким іменували одну з візантійських єретичних сект. Друга теорія твердить, що цигани – це етнохоронім “єгиптян”, адже чимало представників цього народу називали себе християнськими біженцями з Єгипту.

Перша згадка про появу циган на території сучасної України датується початком XV століття (в охоронній грамоті, виданій великим литовським князем Олександром циганському ватажкові Василю), а їхні перші поселення були в місті Ужгороді, Бессарабії та в Криму. Згадуються вони й у саноцьких актових книгах за 1428 і 1436 роки та у львівських джерелах за 1428 і 1455 роки. Вважається, що більшість циган прийшли з Бессарабії, Румунії,Балкан та Молдови, до 16 ст. вони кочували вже по всій Україні. Розселившись на різних територіях, цигани утворили кілька етнічних груп: розселені на ВолиніПоліссі й частково на Полтавщині, належать до балтійської групи; влахи, близькі до бессарабських і румунських циган, заселили територію Поділля; серви (колишні вихідці ізСербії), найбільша група циган, розселилися по всій Україні. Згодом в Україні оселилися й угорськіцигани.Є припущення про участь циган у визвольній боротьбі українського народу. У «Реєстрахусього війська Запорізького» були зазначені такі прізвища козаків: Валько Циган, Федір Циганський, Степан Циганчук, Дмитро Циганчик. Вважається, що роми – це останній кочовий народ у Європі, але це не такСлово «кочівля» романтизувало цю культуру.Це була не кочівля, а сезонна міграція, пов’язана з типом господарювання і соціальними стосунками. Етнографічні групи ромів здавна були розселені серед певних народів, тому досить часто до своєї самоназви вони додають етнонім відповідного народу. Вже на початку 18 ст. осілі цигани утворили окрему так звану українську етногрупу. Так само виникли «руські цигани», «сербські цигани», «литовські цигани»,«кримськіцигани» та ін.

  У 1765році кочових циган вперше було проголошено поза законом — кожний з них повинен був обрати собі постійне місце проживання. Влада Російської імперії також намагалася змусити циган до осілого способу життя. Київська військова комісія (ХYІІ століття) надавала їм річний термін для обрання постійного місця проживання, а по його закінченню їх вважали бродячими й переслідували. Постанови протии бродяжництва виходили у 1809, 1811 та 1818 роках. Згідно з указом 1800 р. про правила розселення циган, осілі цигани-землероби протягом 4 років звільнялися від рекрутськоїповинності та усіх податей. Їм дозволялося, за указом 1818 року, вступати до міщанських міськихтовариств. Одна з найбільших хвиль кочівлі припадає на початок першого й другого десятиліть XXстоліття: найбільше таборів проходило з півдня Поділля в Росію та на Слобожанщину.

Роми не могли кочувати від країни до країни. Це були окремі випадки – під час катаклізмів, наприклад, Першої світової війни, коли мільйони людей рухалися. Але в них були і обов’язки: під час воєн вони мали забезпечувати перевезенняабо на зиму залишатися в маєтностях і, скажімо, розважатипід час церемоній еліту. Взимкуромизалишалися у стаціонарнихпоселеннях.Винаймалиповністюбудинки, або – найчастіше – жили разом в одній хаті з селянами. Вони були потрібними робітниками без землі. У роботі часто булла задіяна вся родина. На похідній кузнінаприклад, жінки роздували міхи, діти збирали хмиз. Друга світова війна внесла свої корективи у стосунки між ромами та українцями, розірвалися зв’язки, перемішалося населення. Під час війни було знищено 80% усього ромського населення країн Європи. Виявлені циркуляри верховного керівництва Райхскомісаріату України від 8 травня 1942 р. щодо поводження з «циганами» свідчать, що окупаційна влада трактувала їх подібно до євреїв.

Після війни, за радянських часів, влада знову намагалася змусити всіх циган до осілого способу життя, їх активно залучали до колгоспів.

23 лютого 1927 року була видана постанова про допомогу кочуючим, які виявили бажання перейти до осілості. Для виконання цієї постанови булла розроблена спеціальна «Інструкція», яка передбачалазалучення ромів до трудового процесу, до кустарних артілей, у сільське господарство, пропонувалосьдавати переселенцям кредити, наділяти їх землею з державних фондів. Така політика спочатку давала результат: у 20-тих роках XX століття 81,3% циган України були вже осілими. Проте насильнаколективізація початку 30-х років, під яку підпадали й цигани, припинила процесс осідання. Роми знову почали вести нестаціонарний спосіб життя, рухатися в пошуку заробітків. Це було вимушенеявище, яке дозволило їм вижити і в роки Голодомору, і під час окупації та повоєнного голоду.

5 жовтня 1956 року вийшов Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про залучення до праці циган, які займаються бродяжництвом», що забороняв кочовий спосіб життя та прирівнював його до дармоїдства. За законами СРСР за «кочування й паразитичний спосіб життя» циган позбавляли волі на термін до 5 років. 

Роми розселені по всіх областях України, але найбільше їх на Закарпатті, у Криму й ПівденнійБессарабії. Майже половина з них - міські жителі.

 На території Прилуччини переважно проживають роми української етногрупи. Також є представники ромської національності, які емігрували з Молдови, Білорусі та Закарпаття й оселились у нашому регіоні на постійне проживання. Так званих українських ромів найбільше проживає у нашому місті Прилуки в мікрорайонах Кустівці, Заудаївський. Саме на цих територіях вони поселились ще з кінця 50 -х років минулого століття. Раніше майже кожна ромська родина мала у своєму господарстві коня, який відігравав надзвичайно важливу роль у житті циган. Коні не лише давали можливість пересуватися, а ще були й мірилом багатства та символом свободи, надавали допомогу у господарстві. Тому й селились роми переважно поблизу річок, щоб були луки для випасу та зарості верболозу, з якого вправно плели кошики, скрині, для себе та на продаж. Постійно перебуваючи в контакті з кіньми, роми знали всі тонкощі їхньої фізіології, норов, вправно лікували та дресирували. Так на території Заудаївського мікрорайону й досі є озеро, яке жителі називають «Циганське озеро» і назва якого говорить сама за себе. У 60-х роках тут жила циганська родина, яка займалась розведенням коней і в цьому «озері» їх купали. Потім, у 80-х роках, родина виїхала в Сумську область, а жителі ближніх вулиць склалися коштами, найняли екскаватор та вирили озеро, яке існує й зараз і є місцем відпочинку молоді. Торгівля та обмін кіньми, що найчастіше відбувалися на ярмарках і базарах, були основним заняттям ромських чоловіків, які приносили не лише певний заробіток, а й розкривали природний артистизм циганської натури. Йдучи на торг, циган мав мету не тільки заробити гроші, а й «пограти» перед публікою. У ході такої «гри» роми нерідко використовували різноманітні хитрощі та трюки, жертвами яких ставали довірливі покупці-селяни.

Поряд із обміном коней та коновальським промислом (каструванням та лікуванням коней), головним заняттям циган на Прилуччині було ковальство. Вони виготовляли підкови, пряжки, ножі,циганські голки. Ромські жінки традиційно займались вихованням дітей (мали їх по 6-10 в родині) та своїми ремеслами: міняли та перепродували старі речі, мандруючи селами, ворожили, лікували нетрадиційними методами тощо. Дуже поширеним серед прилуцьких ромів було музичне ремесло (під час весіль грали на скрипці, гітарі).

Так під час спілкування з Кисличенком Петром Андрійовичем, дізналися, що його батько – Прейда Андрій Іванович, який мешкав у Заудаївському мікрорайоні, був дуже гарним скрипалем, котрого запрошували завжди на весілля, й чоботарем, бо мав купу замовлень на пошиття взуття. Мати - Кисличенко Євдокія Іванівна шила на замовлення одяг для жінок.

 Петро Андрійович Кисличенко народився 1953 року в с. Баланівка Винницької області, закінчив 4 класи. З 1970 року проживає в Прилуках (мікрорайон Заудаївський). Свого часу працював заготівником у «Заготконторі», в 1985 році, коли не було роботи, їздив у Прибалтику за речами, а потім реалізовував їх на базарі. Зараз на пенсії.

В 70-80 рр. минулого століття багато ромів приїздило на Прилуччину з Закарпаття на заробітки, вони обробляли поля цукрового буряку. Дехто купляв у селах недорогі будинки й залишався назавжди (села: Линовиця, Стасівщина, Удайці).

 Цигани є одним із самих таємничих народів світу. Їхня відмінність полягає в тому, що вони мають дуже цікаві традиції, бурхливо та весело відзначають свята, носять незвичний для нас одяг, знаються на магії та прикметах, мають схильність до гіпнозу,тому можуть бути навіть небезпечними.

В нашому сьогоденні ромів зовсім не складно відрізнити від прилуцьких городян. Ще у 80-х роках можна було побачити на базарі жінокі з заплетеними довгими косами, в кольорових широких спідницях (фушта) з воланами та рюшами, поверх одягався маленький фартушок (в кармани, якого складались гроші), яскравих блузах. Голова обов’язково була покрита блискучою хустиною, а шия, вуха та руки були прикрашені намистами, золотими ланцюжками з хрестами, іконками та кулонами, золотими сережками, браслетами та каблучками. Чоловіки одягались у темні штани з широкими шкіряними поясами, високі чоботи та у яскраві (особливо подобались червоні) сорочки, короткі жилетки та широкополі капелюхи.Груди прикрашали золотими хрестами, палець - каблучкою. В декого з них у вусі була золота сережка. Її носили лише ті, хто був єдиним сином у родині. З плином часу змінювалася мода, але все ж на свята вони одягаються як і раніше в блискучий яскравий одяг, а в повсякденному житті жінки носять довгі чорні спідниці, голова обов’язково покривається хусткою.Одна із цікавих традицій циганського народу – носити довге волосся, яке обстригали лише у випадку, якщо особу виганяли з іспільноти. Хоча сьогодні її мало хто дотримується, але коротких зачісок все ж уникають.

          Роми (цигани) мають свою мову, яку зберігають на протязі століть. Насправді, циганські меншини володіють двома мовами: тієї країни, в якій проживають, та своєю - циганською. Цига́нська мо́ва (також ромська моваромані)— мова циганів, одна з індоарійської групи індоєвропейських мов. Крім циганів, цими мовами спілкуються мешканці сучасних Індії, Пакистану, Бангладеш та інших сусідніх країн. Ромська мова ― єдина європейська й також балканська мова індійського походження. Оскільки цигани-народ кочовий, їх мова має свої особливості. Вона багата запозиченнями не тільки європейського, але й азіатського походження. І свій сучасний вигляд знайшла, увібравши в себе багатогранну історію переселень, взаємодії з різними етнічними групами та народностями. Жив іциганські діалекти на сучасному етапі знаходяться на стадії зникнення. Аджероми практично розкидані по світу, по різних етнічних округах та країнах. Їх діалекти зазнаютьпостійних змін, що пояснюється проживанням ромів у колііншихнаціональностей, культур. І поступовоциганськітрадиції, в тому числі й мовні тенденції,спотворюються. Молоді циганирозмовляють між собою не особливо дотримуючись споконвічно циганської лексики старших поколінь, а дехто взагалі її не знає. Багато запозичених слів і фраз з’являються в різних діалектахромів в залежності від територі їпроживання.

Роми також сповідують різні релігії, а найчастіше приймають релігійні погляди та традиції держави, на якій проживають. Прилуцькі роми - православної віри, разом з українцями на свята ходять до церки, зберігаючи давні традиції цих свят. Та разом з тим, вони суворо дотримуються своїх звичаїв у деяких обрядах. Відомо, що у ромів існує неписаний кодекс законів. Це суворі й водночас гуманні правила повсякденного життя, дотримання яких, контролювалося громадою й старійшинами; справжній ром ніколи їх не порушить.

Обрядові традиції Прилуччини, записані з розповіді Колдобенко Лідії Данилівни (1954 р. н.), прилучанки.

Фото родини Колдобенків1990-ті рр.(справа наліво: Микола Данилович, Валентина Данилівна, Лідія Данилівна,бабуся Коземіренко Параскева Олексіївна).

 

Весілля

Циганське весілля переважно відбувається влітку й має багато спільних рис із весільним обрядом українців. Здавна значну роль у виборі майбутнього шлюбного партнера відігравали батьки. Раніше цигани могли засватати дівчинку років 9—10-ти, зараз дівчат (14—15-ти років), домовляються про одруження більш дорослих хлопців (17— 18-ти років) .

Оглядини — один зі звичаїв, що зберігається в циклі сімейної обрядовості циган і досі. Поспілкувавшисьіз родиною та дівчиною, "зальотні" (українською «старости») запрошують її батьків до себе для знайомства. Якщо родини сподобались одна одній, а наречені не заперечують, то призначають дату сватання. У випадку позитивної відповіді батьки й родичі юнака ("свати") йдуть на сватання, де ведуть переговори з батьками нареченої. У дружній обстановці відбуваються торги й призначається день весілля. З моменту, коли нареченному сказали "Так!", усі витрати на частування гостей перекладають на його родину. Сватів з боку нареченого перев’язує мати нареченої. Батькодівчини відразу свою згоду не дає, мовляв, треба подумати, дочка ще молода. Але така відповідь самей означає згоду. Під час сватання, зрозуміло, торгуються, але жартівливо. Якщо родина нареченого є небагатою, але батько дівчини хоче видати дочку заміж саме за цього хлопця, він сам дає частинувикупу свату. Коли врешті-решт, батько дівчини каже сватам «так», то кличуть наречену, щоб спитатиїї про згоду. Зрозуміло, що протии волі батьків дівчина йтив же не може. Після отримання згоди, виносять весільний пиріг. Він накритий хустинкою, яку треба швидко зірвати, далі – розламати пиріг на багато маленьких шматочків і, неодмінно, кожен із присутніх повинен взятии собі на щастя.В цьому обряді є одна умова: якщо хтось у родині до зазначеної дати помре, то весілля будуть справляти тоді, коли відзначать річницю смерті. Напередодні весілля у нареченої ставлять шатро, в якому відбуватиметься весілля й запрошують велику рідню, навіть до 5-го коліна. Весілля, і взагалі всі свята, у ромській громаді відбуваються «на дві половини»: чоловіки святкують окремо за столами, а жінки окремо. 

Підійшов день весілля. Зранку наречена прибирає себе, одягає весільну сукню, яку їй привозять із будинку нареченого, заплітає волосся у косу з червоною стрічкою, надягає на голову фату й золоту діадему (по можливості), яка передається в родині від матері до доньки, міреклэ ( прикрасу на шию з золотих монет).Наречений теж одягає костюм, червону сорочку й усі свої прикраси. Призначаються довірені особи: збоку нареченого 2 чоловіки, збоку нареченої 2 жінки (караванниці). Вони й будуть наглядати за тим, як відбувається весілля: щоб на столах були їжа й напої, щоб всім було весело. Перед молодятами ставиться столик, на який, запрошені на весілля гості, кладуть подарунки. Виготовляли весільне «древце», підносили молодим хліб-сіль, приказуючи: «Як не можуть люди відірватися від хліба, так щоб і ви не могли відірватися один від одного». У розпал свята молодий з молодою йдуть в окрему кімнату, біля якої їх дожидають дві жінки поважного віку. Перед шлюбною ніччю мати або брат розплітають молодій косу. Кульмінацією весілля є давній звичай демонстрації простирадла, перев’язаного червоною стрічкою, яке виносять жінки в кошику. З кімнати виходять молодий з молодою, переодягненою в червону сукню. Гості п’ють за батьків нареченої та дякують їм за виховання дочки. Святкове вбрання родичів прикрашають червоними стрічками чи квітами. Якщо ж дівчина втратила невинність до шлюбу,що й досі залишається вкрай рідкісним явищем серед циган, батьки молодої відшкодовували весільні витрати. Весілля продовжується, на завершення свята брат або мати нареченої розплітають дівчині косу й свекруха пов’язує їй на голову невелику хустку. В цей час співають  циганську пісню, яка в перекладі називається «Сонечко» та українські: «Цвіте терен», «Ой у вишневому садку», «Чому розплетена коса». Після першої шлюбної ночі наречена переходила в статус дружини й традиційно мусила не показуватися перед чоловіками з непокритою головою. Звичай покривання голови хусткою одразу після заміжжя на сьогодні втратив символічне значення, її можна побачити переважно на голові літньої жінки. 

На другий день заносять весільний коровай, перев’язаний червоними стрічками, молодята ріжуть його й частують гостей, отримуючи вітання. Грає музика, линуть пісні. Весілля гуляють 2 – 3 дні, іноді, навіть, тиждень.Також в цей день катають на візку батьків молодих, братів, сестер, за це вони платять гроші. Колись був древній звичай викрадання наречених серед ромів, але зараз це більше елемент весілля, ніж справжнє викрадення. Якщо й виникають у молодят якісь проблеми із благословенням на шлюб, то вони можуть хіба що втікати разом на кілька днів і повернутися уже подружжям. Шлюби з представниками інших національностей для циганів раніше були винятком, але зараз це стало не принципово.

Народини

Поява дитини в сім’ї є особливою подією. Багатодітність притаманна ромам, хоча й не всі вони мають великі сім’ї. Розголос новини про те , що родина очікує появу малюка, вимагає дотримання певних звичаїв, щоб дитина увійшла в цей світ здоровою і щасливою. Тому, в ромській громаді, й досі суворо дотримуються певних правил, які вступають у силу з початку вагітності й діють до народження дитини. Коли жінка впевнена, що вагітна, вона говорить про це своєму чоловікові й жінкам громади.Така новина змінює її статус у суспільстві. Вагітність означає, що жінка «нечиста» і тому має бути ізольована подалі від інших. Хоча вона і продовжує жити у своєму помешканні, але турбуватись про неї можуть лише жінки громади. Дуже часто всі домашні турботи перебирає чоловік, з яким вона зустрічається дуже рідко. Пологи теж не можуть відбуватись там, де вона проживає, тому ромки народжують у лікарні, щоб не «забруднювати» свій будинок. Також існує декілька обрядів при пологах: волосся породілля треба розпустити. Після пологів для молодої мами наступає «карантин»: їй дозволяється торкатися тільки найбільш необхідних предметів. Ці правила закінчуються тоді, як уже похрестять дитину.

Хрестини: три імені на одного

Ритуал хрещення дитини відбувається у церкві й проходить за всіма правилами обряду. Хрещення дитини у циган зазвичай відбувається через 40 днів після народження. Раніше до хрещеннязаборонялося, крім матері, брати на руки дитину. Нині цього звичаю дотримуються не всі родини, проте доступ до дитини обмежений. Не можна фотографувати й оголошувати ім’я дитини. За кумів ("кирво" — кум, "кирви" — кума) намагаються кликати найповажніших циган, а відмова від запрошення бути хреще́ним засуджується й, навіть, вважається образою. Також  гріхом вважається сварка з кумом. Після очищення за допомогою води, дитину замотують у крижму й віддають хрещеним. Вона офіційно стає людиною й може отримати ім’я. Це ім’я, яке є одним з трьох, вона пронесе крізь усе життя. Перше ім’я, яке на вушко немовляті після народження шепоче мама, завжди залишиться таємницею. Мета цього таємного імені – заплутати надприродних духів, захищаючи від них реальну особистість дитини.

         Друге – це ромське ім’я. Воно надається неофіційно й використовується тільки серед ромів. Після церкви батьки приносять дитину додому, але перед тим, як занести до кімнати, на поріг кладуть старий дідів кожух і промовляють слова:«Був рожденний, тепер крещений» з побажаннями здоров’я та щастя усій родині.

Пострижини

Через рік після народження влаштовували родинне свято "пострижини", під час якого вперше стригли дитину. За переказами, раніше цигани не стригли дитину до появи ознак статевої зрілості. Зараз, якщодитина хворіє, її можуть теж не стригти, тільки зрізують пасмо й кладуть за ікону.

Похорон

        У ромів, як і в багатьох інших народів, існує багато «прикмет на смерть». Цигани переконані, що "накуч мерять манушес" — "недобре міряти людину", поки вона жива. Це пов’язано з тим, щоміряють зазвичай небіжчика, коли купують йому труну. Велику увагу цигани приділяють такожтлумаченню снів: бачити у вісні зуб із кров’ю — прикмета, що віщує смерть людини. Вірили роми й у те, що людина, яка померла не своєю смертю, могла стати привидом, повернутись і завдавати шкоди.

Коли помирає циган, то згідно звичаю, усі його родичі повинні зібратись на похорон. Запрошувати на поминки чи похорон у циган не заведено, але обов’язково треба повідомити про них усіх членів громади. Відсутність будь – кого без поважної причини під час поховального обряду, може бути сприйнято родиною померлого як образа. При зустрічі на похороні забороняється цілуватися чиобійматися, незважаючи на те, скільки часу роми до того не бачились. Перш, ніж покласти небіжчика в труну, його обмивають і одягають в новий одяг. Літні цигани готують собі одяг "на смерть" завчасно, оскільки в них побутує уявлення, що в нове життя слід прийти чистим і гарно вдягненим. У приміщенні обов’язково завішують дзеркала, щоб душа померлого не заблукала в цьому світі. За циганським звичаєм померлого ховають на третій день, два дні він знаходиться там, де проживав. Запрошують батюшку, який проводить поховальний молебен, і йдуть на кладовище. Учасникампохоронної процесії заборонено йти парами, щоб "одна смерть не потягла за собою іншу". На кладовищі заздалегідь приготовлений «склеп» - яма, викладена цеглою або кафелем Роми, перед тим, як поховати небіжчика, кидають у могилу жменю землі, примовляючи: "Лакхи леске пзув подосвэто" ("Нехай земля йому буде пухом"). Далі кладуть на низ килим, а потім опускають труну, зверху накриваючи плитою. На зворотному шляху не дозволяється обертатися, бо душа померлого може пітислідом.

Жалоба за померлими родичами у циган триває рік, протягом якого суворо заборонено співати, танцювати, вступати в шлюб. Поминки відбуваються через 9, 40 днів, півроку, рік. Жінки весь період традиційно носять чорні хустки чи пов’язки, темний одяг, а чоловіки не голяться від кількох днів до півроку.

Цигани мають не лише свої відмінні традиції, історію та мову, а й кухню. Так склалося, що оскільки в своїй більшості вони селилися у лісах або ж поблизу, то й страви готували із дичини, яку спіймали у цій місцевості. Найпопулярніша з них тушкований або смажений їжак. Таку страву готували давно, зараз молоде покоління більше живе на сучасний лад, на святковому столі можна бачити салати, картоплю, оселедець під шубою та тушене, копчене м’ясо, особливу перевагу роми надають приготуванню шашлику. Щедрість, гостинність, вірність сімейним традиціям – це риси національного характеру ромів. Вони гостинні й доброзичливі, свої бесіди з гостями проводять за чашкою смачного чаю, який вважається у них найулюбленішим напоєм.

Проходять роки. Змінюються покоління, але циганська громада Прилук, яка нараховує на даний момент близько 150 чоловік,продовжує жити ізольовано, зберігаючи свої звичаї й традиції, свою культуру й мову.Житлово-побутові умови місцевих ромів різні.Чоловіки в основному працюють на будівництві, охоронцями, їздять на заробітки до інших міст. Жінки виховують дітейта займаються торгівлею.

У наш час роми Прилуччини приймають активну участь у громадському житті міста, серед молоді повністю ліквідовано неграмотність. Багато представників після отримання середньої освіти, продовжують навчання в інших закладах освіти.

У Прилуках у 2018 році була створена громадська організація «Правозахист ЗОР», яка також входить до Ромської ради України, що об’єднує 47 ромських організацій із 17 областей. ГО «Правозахист ЗОР» працює над подоланням негативних стереотипів, які приписують ромам, а також займається іншими суспільними справами: надає юридичні, соціальні послуги та консультації не тільки ромам, але й всім, хто потребує допомоги. Організацією був реалізованийпроєкт «Допомога лiкарням із засобами захисту вiд коронавiрусу та незахищеним національним меншинам»за підтримки програми «Людяність і взаємодопомога». Активно допомагає своїй громаді та тимчасово переміщеним громадянам, надаючи всебічну підтримку, волонтерську та гуманітарну допомогу. З початку вторгнення російських військ на територію України,ромські чоловіки стали в ряди територіальної оборони, захищаючи своє місто й країну. Назавжди в пам’яті прилучан буде ім’я нашого земляка, цигана Володимира Івановича Мащенка (позивний «Обама») представника ГО «Прилуцький полк».

 Роми – громадяни України, які мають свою культуру, особливості, ведуть своєрідний спосіб життя. Вони, як і українці, або будь-яка інша національна спільнота, мають право на захист від держави, а їхні права та обов’язки зафіксовані законами України й міжнародним законодавством. Саме тому ми повинні розуміти, що представники цього етносу заслуговують на толерантність та повагу так само, як і всі інші жителіУкраїни.

Джерела та використана література: 

1. Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського.

Матеріали Міжнародної циганознавчої науково-практичної конференції

«Роми в Україні: із минулого в майбутнє» Київ 2008 р.

2. Розповіді представників ромської громади м. Прилуки: 

Колдобенко Л.Д.; Кисличенка П.А., Кисличенко С.М., Андрейченко Ю.В., Андрейченко Б.

                                                  Склала зав. філіалу Прилуцького краєзнавчого музею

                                                  ім. В.І.Маслова                                       Т.О. Іващенко.


Останні новини

"Ніч у музеї" - 2024
Міжнародна акція «Ніч у музеї» у Прилуцькому краєзнавчому!  18 травня o 19:00 год Прилуцький краєзнавчий музей ім. В. І. Маслова гостинно відкрив свої двері для «нічних відвідувачів».  Музейні поціновувачі мали можливість відвідати виставку авторської ляльки-мотанки Лесі Терещенко з Ніжина  та виставку сорочки «Біле по білому» із зібрання музею.   Родзинкою цьогорічної Ночі став виставковий проект «Літери, якими створений світ» -  мультімедійні офорти з доповненою реальністю, спільна творчість ізраїльських художників Sergey Bunkov та Tenno Pent Sooster та технічним забезпеченням Максима Бунькова за сприяння Gennady Gutgarts - керівника Благодійноі організаціі «Благодійний фонд «Добре серце Київ». Відвідувачі Ночі долучилися до екскурсії експозиційними залами, що переповідала про героїку та жертовність земляків у процесі становлення державності України. Всі бажаючі могли переглинути фільми "Будинок Слово" та "Реальна історія. Розстріляне Відродження".   Детальніше
День пам'яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років.
        Відзначати День памʼяті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років 8 травня – європейська традиція памʼятання про Другу світову війну, яку українська держава послідовно впроваджує після Революції гідності.       Другий рік поспіль українці проводять цю памʼятну дату в умовах сучасної повномасштабної війни росії проти України, яку називають найбільшою війною в Європі з часів Другої світової.  Детальніше
Міжнародна акція Ніч у музеї - 2023
З нагоди Міжнародного дня музеїв прилуцькі музейники відкривали таємниці містянам.  Детальніше
Великодня майстерня
Майстер-клас з виготовлення прикраси до Великодня.  Детальніше
Краєзнавча премія ім. Д. О. Шкоропада "Рідний край"
Урочисте нагородження переможців премії "Рідний край"   Детальніше
Всі новини