с. Линовиця

Населений пункт відомий з 1629 року, коли проводився перепис міст і сіл Правобережної України. Дослідники припускають, що назва «Линовиця» походить від прізвища польського війта Василя Линовецького. У народі також побутує думка, що селище було назване саме так тому, що в місцевій річці Линовиця ловилося дуже багато линів і назва Линовиця з'явилася від словосполучення «лин ловиться».

На середину XVII століття Линовиця мала статус хутора. З 1636-го до 1648 року належала князю Яремі Вишневецькому. За переписом, який проводився після Переяславської ради, в Линовиці нараховувалось 17 дворів. У 1697 році прилуцький протопоп Іван Магерівський купив хутір Линовицю і заснував слободу.

На початку XVIII століття за документами ревізії 1713 року в Линовиці нараховувалось 26 селянських дворів. 1718 р. Петро І передав Линовицю у власність гетьману Іванові Скоропадському. 1722 року, після смерті  Скоропадського, Линовиця, як і все майно покійного, отримала у спадщину його дружина. 1740 року селище, яке нараховувало тоді 32 селянських двори, перейшло у власність Б. К. Линіха. 1746 року, за універсалом Генеральної військової канцелярії, Линовиця, знову перейшла Скоропадським, а саме підскарбію Михайлу Скоропадському. 1735 року на правому березі річки Рудка на кошти козаків Батуринського і Переяславського полків було споруджено дерев'яний храм апостола Луки. У 1778 році на місці цього самого храму було споруджено новий, вже з цегли (розібраний на цеглу у 1927 році).

З середини XVIII століття і до 1780 року Линовицею володів генерал-майор сербського походження Іван Стоянович (Стоянов). На час прибуття генерала Линовиця налічувала 86 дворів, 115 хат і дві хати підсусідків.

1781 року половину Линовиці викупила поміщиця Софія Башилова, яка розпочала будівництво мурованої церкви Успіння Богородиці (роки будівництва — 1808–1819). 1809 року Башилова вийшла заміж за графа Петра Олександровича де Бальмена, якому разом як придане перейшла і Линовиця. Саме ця подія відіграла основну роль в розвитку села, яке перетворилося із забутого всіма поселення на культурний острівець Прилуччини, в якому побували відомі класики та видатні діячі XVIII — XIX століть.

У Петра й Софії де Бальменів було два сини: Яків Петрович і Сергій Петрович. Яків Петрович де Бальмен (1813–1845) — письменник, художник, офіцер, друг Тараса Шевченка. Шевченко неодноразово гостював у Якова Петровича (вперше він відвідав Линовицю 15.01.1844 року). Після загибелі Якова де Бальмена Шевченко присвятив йому поему «Кавказ».

Унікальною історичною пам'яткою Линовиці є залишки садиби де Бальменів з парком. Садиба була збудована в другій половині XVIII століття. У 1796 році  завершено будівництво нового будинку. Частина обійстя реконструйована в середині XIX.

Будинок поміщика мав бібліотеку, музей мисливської зброї, картинну галерею та велику танцювальну залу. Де Бальмени проживали в будинку весною-літом, а на зимовий час виїжджали до Києва, де мали будинок на вулиці Ярославів Вал (тепер там розташоване Посольство Республіки Польща в Україні).  Маєток де-Бальменів в Линовиці відкривав свої двері й іншим видатним діячам культури. У різний час це були письменники Котляревський, Гребінка, Афанасьєв-Чужбинський, Кукольник, Муравйов-Апостол; художники Крендовський, Рабус, Рєзанов, Жемчужников та ін.

Прикрасою садиби де Бальменів був чудовий парк близько 17 га, закладений  у 1796 році на основі природної діброви біля річки Удай, в долині якої були створені три ставки (сажалки). Після приходу радянської влади прекрасний парк було на 50 % знищено і залишено без догляду. Зараз парк, який тепер носить ім'я Т. Г. Шевченка — пам'ятка садово-паркового мистецтва. Площа парку 11,7 гектарів. У парку зберігся дуб-велетень посаджений у 1610 році, під яким, за переказами, любив відпочивати Тарас Григорович Шевченко. Обхват дерева 6,5 м, висота 30 м, вік близько 400 років. Особливою архітектурною родзинкою парку була оглядова арка з в'їзними воротами. 

Від маєтку, після радянської влади, залишився лише флігель, зведений у кінці XIX століття в цегляному стилі, будівля конюшні, залишки парку та руїни «Башти графа де Бальмена».

1819 року у Линовиці була побудована церква Успіння Пресвятої Богородиці в класичному стилі. Церква слугувала усипальницею родини де Бальменів.

На землях, куплених у графа де Бальмена, бельгієць Стевенар П. А. побудував у 1899 році цукровий завод. Завод багато разів перебудовувався. Наразі є діючим.

40-х роках XIX століття при роздачі селян грузинам у Гетьманщині, 8 дворів одержали у Линовиці представники князівського роду Жевахових, які пізніше поселилися на цих землях. Брати-близнюки Микола та Володимир стали знаними державними особистостями: Микола Жевахов був духовним письменником, Володимир Жевахов – єпископом Іоасафом Могилевським. Цей линовицький святий був розстріляний НКВС-никами в 1937 році.  До цього часу в селищі Линовиця зберігся парк з унікальною алеєю європейського кедра і віковічних дубів, посаджених Володимиром Давидовичем, який став пам'яткою садово-паркового мистецтва.

с. Линовиця

Натисніть на превью для перегляду фото в повному розмірі