Козацькі люльки у зібранні Прилуцького краєзнавчого музею ім. В.І. Маслова

22 лютого 2023 г.   1726
Козацькі люльки у зібранні Прилуцького краєзнавчого музею ім. В.І. Маслова

Одними з атрибутів, які в першу чергу асоціюються з козацтвом, є люльки для паління. Люльки згадуються в літературних творах, живописі та скульптурі присвячених козацькій тематиці. Наочно представлені в зібраннях багатьох музеї.

У поданій статті розповідається про типи люльок, методи їх виготовлення та подано опис зразків люльок для паління з колекційного зібрання Прилуцького краєзнавчого музею ім. В.І. Маслова.

Ключові слова: тютюн, люлька, козаки, Прилуцький краєзнавчий музей ім. В.І. Маслова.

Мета: проведення аналітики козацьких люльок у зібранні Прилуцького краєзнавчого музею ім. В.І. Маслова на підставі дослідження інформативних джерел походження люльок, їх різновидів, особливостей виготовлення та декорування.

Починаючи з кінця XVI  початку XVII ст. у середовищі українських козаків і селян поширилося тютюнопаління, що супроводжувалося появою на наших землях невеликого глиняного виробу – люльки. Люльки увійшли у повсякденне життя козаків та стали невід’ємним атрибутом і одним із символів козацької доби.

Куріння люльки й тютюну прийшло на українські землі з Туреччини. Уся козацька тютюнова термінологія має турецьке походження: «люлька» — похідна від турецької lüle, lüla — «труба»; саме «куріння» по-турецьки — «тютюн ічмек», що означає «пити дим» [3, с. 326].

Спершу тютюн і люльки були привізними. Але на початку  XVIII століття на території Лівобережної України збільшується кількість вирощуваного тютюну.

Зокрема, 1717 року в Охтирці (Харківщина) було збудовано першу тютюнову фабрику, що мала плантації найкращих сортів тютюну (50 га). В Україні площі засадження тютюну і махорки постійно зростали: з 550 га у 1727році до 22 000 га у 1860. 

У кінці XVIII ст. у Гетьманщині щорічно збирали понад 1600 т тютюну.

Вирощуванням займалися керуючи козаки, старшини та духовенство. Великими плантаціями тютюну володіли П. Полуботок та І. Скоропадський [6].

У відомій українській народній пісні «Ой на горі женці жнуть» гетьману Петру Сагайдачному навіть приписують такі слова: «…Мені з жінкою не возиться, а тютюн та люлька козаку в дорозі знадобиться…» [3].

Майже через 100 років після Сагайдачного, 1697 року заборона на паління «диявольського зілля» була скасована Петром І.

Зі збільшенням плантацій вирощування тютюну збільшилася й кількість курців, що привело до збільшення попиту і на люльки.

Розрізняють люльки «східного» (північнопричорноморські, кримські, турецькі, болгарські) (мал. 1) та «західного» (голландські) (мал. 2) типу [5, с.32].

«Східні» виготовляли з глини. Мали переважно рожевий та червоний колір, декорування ангобами, лискуванням, лаком, мали великий розмір. «Голландські» були видовженої глечикоподібної форми, мали довгий чубук. Виготовлялися з фаянсової маси [5, с.34, 36].

Виготовлення люльок в Україні було започатковано наприкінці XVII – на початку XVIII століття отримало назву «лялькарство». Відтоді українські вироби поступово займали все більш вагоме місце серед домінуючого раніше імпорту, переважно східного, кримсько-турецького походження.

Люльки виготовляли в містах і містечках – гончарних осередках. Визначення центрів українського лялькарства XVII - XVIII ст. досить складна справа. Підставою для такого визначення є: знахідки заготовок для люльок (Чигирин); знаходження гончарних майстерень, горнів, масових цілих і бракованих виробів у одному приміщенні (Київ); дослідження гончарної майстерні, що містила скупчення люльок, у тому числі браковані люльки, ідентичні цілим виробам (Маріуполь) [5, с.40, 41].

Структурними елементами люльки є чашечка та тулійка. Чашечка – частина для закладання тютюну, тулійка – трубка для транспортуваня диму для вдихання. Чашечку додатково можна поділити на компоненти: вінця, шию, тулуб, нижню частину (гребінець за наявності декору) [5, с.29].

У XVII - XIX ст. для виготовлення люльок в Україні використовували глину, а також дерево, кістки, каміння (янтар, пінка) та метал [7, с. 78].

Найбільш поширеними були керамічні люльки. Найчастіше вони виготовлялися у вигляді простої вигнутої трубки розміром до п`яти сантиметрів. І мали назву «носогрійки», але були й вели люльки. У своїй роботі «Історія українських козаків» Дмитро Яворницький називає такі люльки «обчиські»…З такої люльки потягувало ціле товариство чи гурт, коли обмірковувало якийсь захід чи задумувало проти когось похід».

Люльки виготовляли трьома способами: формуванням у двочастинній формі, формуванням на гончарному крузі, ліпленням. Найпоширенішим способом був формування у формах. Ознаками такого способу виготовлення є наявність швів на виробах, що утворювалися в місцях, де частини форми прилягали одна до одної [5, c. 58].

Для виготовлення люльок гончарі використовували білу або червону глини. Деякі могли бути покриті поливою — зеленою, жовтою чи коричневою. Популярним способом декорування зовнішньої поверхні було димлення.

Поверхня люльок оздоблювалася орнаментами, на деяких з них ставили клеймо майстри – гончарі. Українські гончарі, вдало використовуючи пластичні якості глини у вирішенні форми та орнаментики, намагались створити кожен виріб неповторним. Більшість люльок за формою чашечки для тютюну нагадують традиційний український глиняний посуд – риночки, глечики – в залежності від висоти вінець [1].

У зібранні Прилуцького краєзнавчого музею ім. В.І. Маслова представлено понад два десятки керамічних люльок. Згідно книг обліку їх датування припадає на період козацької доби, XVII - XVIII ст. Люльки у зібранні музею мають різний розмір, дизайн, кольорове забарвлення, орнаментацію. У межах даної статті буде проведена їх систематизація за критеріями представленими О. Коваленко в виданні «Глиняні люльки XVII - XVIII ст. (за матеріалами Полтавщини)».

Критерій перший – за особливостями використання (індивідуальні та колективні). Середня довжина представлених у зібранні музею люльок 5,2 см. Найкоротша – 4 см (2 од.), найдовша – 6,5 см (2 од.).  Враховуючи невеликі розміри можна стверджувати, що представлені люльки передбачали персональне використання. 

Критерій другий – за місцем виготовлення («східного» та «західного типу»).

Люльки «східного» типу  є найпоширенішими в Україні.

Люльки кримсько-турецького виробництва були переважно червоного кольору, зрідка сірого, великі (розмір чашечки від 3 см і більше). Мали масивну округлу нижню частину чашечки та невисоку циліндричну гранчату верхню частину. Кількість граней варіювалася від шести до десяти. На бічні частині проставлялося тавро майстра. Виготовлялися у двочастинній формі, шви ретельно загладжували. Особливого поширення вони набули на причорноморських поселеннях другої половини XVIII - XIX ст.

Болгарські люльки дослідники датують кінцем XVII - першою половиною XVIII ст. Мають чорний колір, лисковану поверхню, форма чашечки у вигляді половини еліпса, діаметр чашечки коливається в межах 2-3 см. Вироби переважно не орнаментовані, рідко трапляються з ритованими лініями.

Люльки «західного» типу (голландські) – мають зовсім іншу форму. Вони стрункі, мають чашечку видовженої глечикоподібної форми. Тулійка кріпилася до нижньої частини або середини тулуба, часто мала довгий монолітний чубук. Були поширені в Україні у XVIII - XIX ст. Їх виготовляли з фаянсової маси на фабриках. Більшість з них мали дерев’яну, оздоблену металами покришку, підполив`яну мальовку по білому фону.

Люльки, що виготовлялися в Україні датовані XVII – початком XIX ст. Більшість з них виготовлялася за турецькими взірцями. Однак мали авторські видозміни за формою, розміром,  декором. Особливістю конструкції українських люльок є подвійний отвір для диму [5, с.38].

Згідно вище зазначених описів класифікаційних критеріїв серед музейного зібрання можна виокремити три люльки, які мають ознаки, що вказують на їх турецьке походження (червоний колів, великий розмір, таврування (на двох) - (мал. 3, 4, 5) та дві люльки болгарського походження (чорний колір, лискована поверхня, еліптична форма чашечки, із незначним орнаментуванням) - (мал. 6, 7).

Лише одна люлька (мал. 8)  з музейного зібрання має подвійний отвір для диму. Це дає можливість стверджувати, що вона була виготовлена в Україні.

За формою чашечки О. Коваленко поділяє люльки на такі типи:

Тип 1 -  глечікоподібна чашечка. Цей тип найбільш поширений серед люльок місцевого виробництва. Більша частина з них білого кольору, прикрашені штампуванням, відтискуванням коліщаток, ритуванням. Декор часто вкриває весь виріб, тулійка має потовщення на кінці. Висота чашечки 3-5 см, максимальний діаметр 2-3 см. Виготовлялися витискуванням у двочастинній формі. Переважали у XVIII ст.

Серед музейного зібрання до даного типу можна віднести три люльки (мал. 9, 10, 11).

Тип 2 - округла нижня частина, циліндрична шия, невиділені вінця. Мають поверхню різних кольорів від червоного до білого, оздоблені штампуванням, відтисканням коліщатком, ритуванням, витиснутим рельєфним орнаментом. Орнамент нанесено тільки на чашечку або ж вкрито ним весь виріб. Тулійка має потовщення на кінці. Висота чашечок 3-5 см, максимальний діаметр 2,5-3,5 см.  Люльки такого типу виготовляли як витискуванням у двочастинній формі, так і на гончарному крузі. Переважали у XVIII ст.

До даного типу серед музейного зібрання люльок можна віднести екземпляри представлені на малюнках 12-21.

Тип 3 – у вигляді еліпса або сфери. Люльки різняться ступенем відхилення вінець, місцем розміщення максимального діаметру чашечки, оформленням нижньої  частини. Висота чашечок 2-3,5 см, максимальний діаметр близько 2 см, хоча відомі і винятки. Переважає чорний колір поверхні. Декор не вкриває весь виріб. Частіше застосовується ритування. Тулійка має потовщення на кінці. Побутували в продовж XVII – початку XVIII ст.

До даного типу можна віднести люльки представлені на малюнку 6 та 7.

Тип 4 – конусоподібні, з округленою нижньою частиною. Люльки такого типу не декоровані. Мають потовщення на кінці тулійки. Бувають сірого, чорного та коричневого кольорів. Розміри мають невеликі: висота 2-3 см, діаметр чашечки – до 2 см.

До даного типу можна віднести люльку представлену на малюнку 22.

Серед орнаментації музейних люльок зустрічається «квітка-сонце», «колесо-сонце», коло, а також елементи «сосонки». Орнаментація нанесена методом ритування та за допомогою механічних засобів: коліщатка та штампування.

Провівши аналітику козацьких люльок з зібрання Прилуцького краєзнавчого музею, можна констатувати, що серед них переважають люльки «східного типу», найбільш типовою є округла чашечка, для орнаментації притаманна природнича тематика (квіти, сонце).

 

За деякими легендами люлькою козаки запалювали гніт гармат в бою. «Вона зігрівала в походах, відволікала від тяжких думок, навіювала приємні спогади…Люлька  - сама перша подруга», - писав у своїх працях історик Дмитро Яворницький.

Люльку козаки завжди тримали при собі -  носили за своїм широким поясом або в накладному мішку – «гамані», їх ховали також за відворот смушевої шапки – «бирки».

Люльку берегли та вважали своєрідним талісманом. Існувало повір`я, коли трубка ламалася, то її власник міг захворіти або померти.

Вважалося, що в люльці вся душа козака.

Козацькі люльки у зібранні Прилуцького краєзнавчого музею ім. В.І. Маслова – це не лише експонати, це елементи атмосферності та справжні носії генетичного коду мужнього, славного, звитяжного пращурства – українського козацтва!

 

Науковий співробітник музею Середа О.О. 

 

      Список використаних джерел 

  1. Безіна Л. В. Люльки з колекції Д.І. Яворницького: вціліле і втрачене [Електронний ресурс] / Л. В. Безіна – Режим доступу до ресурсу: http://www.museum.dp.ua/article0402.html.
  2. Герей В. Козацька люлька: таємниця козацького диму. [Електронний ресурс] Гетьманат. Канівсько-Трахтемирівська козацька січ – Режим доступу https://getmanat.org/ru/kozak-i-lyulka-tayemnitsya-kozatskogo-dimu-2/.
  3. Етимологічний словник української мови. К: Наукова думка, 1989. – 549 с.
  4. Інвентарна книга фондів Прилуцького краєзнавчого музею ім. В.І. Маслова.
  5. Коваленко О. Глиняні люльки XVII - XVIII століть ( за матеріалами Полтавщини)/Оксана Коваленко. – Опішне: Українське Народознавство, 2008. – 144 с.
  6. Kozak Media. YouTube канал. 5 запитань про козацьку люльку, 2021. https://www.youtube.com/watch?v=TnGZbJ4P2lE.
  7. Пастернак А. Тютюн та люлька. Наука і суспільство. – 1991. - №11 – с. 76-78.
  8. Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків. У трьох томах – К: Наукова думка, 1990. – 592 с.

 

 

Люльки

Люльки
Люльки
Люльки
Люльки
Люльки
Люльки
Люльки
Люльки
Люльки
Люльки
Люльки
Люльки
Люльки
Люльки
Люльки
Люльки
Люльки
Люльки
Люльки
Люльки
Люльки
Люльки
Люльки
Люльки
Люльки
Люльки
Натисніть на превью для перегляду фото в повному розмірі

 

 

 

 


Останні новини

"Садиби творчості й добра"
Проєкт за фінансової підтримки УКФ. Садиби - не просто культурні пам’ятки минулого, вони є носіями істрочних та культурних цінностей, що далеко виходять за рамки часу, є джерелом наших пізнань, виразником народної свідомості та ідентичності. Детальніше
м. Прилуки - флігель у садибі Скоропадського
м. Прилуки - флігель у садибі Скоропадського Детальніше
м. Прилуки - садиба Тарновського
м. Прилуки - садиба Тарновського Детальніше
с. Линовиця, оглядова вежа у садибі де Бальменів
с. Линовиця, оглядова вежа у садибі де Бальменів Детальніше
м. Прилуки, садиба Шкуратова
м. Прилуки, садиба Шкуратова Детальніше
Всі новини