Прилуцький краєзнавчий музей імені В. І. Маслова

Радянська пропаганда візуально впливала на людину і у буденному житті. Обличчя, тиражоване в тисячах екземплярів, дивилося на маси з картин, ваз, чайних сервізів, стягів, коробок, подушок, листівок, новорічних прикрас...

Пропаганда «проросла» і у свята: народні, традиційні, сімейні, державні. На зміну Різдвяній зірці прийшла п’ятикутна червона.
А на зимову новорічну гостину до дітей  з 1937 року прийшов Дід Мороз, Святий Миколай – залишався «гостювати» у західних регіонах УРСР.

В оселях містян поселилися статуетки танцювальної пари: він з балалайкою, вона у сарафані!? 1922—1934 рр. - хвиля насильства проти неповторного і яскравого явища української та світової культури — кобзарства. Українські національні музичні інструменти — кобзу, бандуру та ліру — оголошують націоналістичними і знищують. Натомість в Україну завозять десятки тисяч примітивних («общепонятних») балалайок та гармошок.

Кобзарі оголошуються жебраками і жорстоко переслідуються. «Багато кобзарів тоді пропало, - свідчив харківський кобзар Анатолій Парфиненко. — Кого ловили на базарі, кого — на помешканні. Де б вони не з'явилися, їх забирали». Щоб спотворити пам'ять та роль кобзарства, комуністи створюють капели бандуристів, які виконують пісні на замовлення та під контролем НКВС, а керівництво ними передається в руки чужинців. Так, Київську капелу очолюють спочатку росіянин Михайлов, а згодом Аронський та Берман, штатні агенти НКВС.

 Мандруючи у потягах, ми обов’язково пили чай у підстаканниках, що своєю патиною ділилися історією про «Уральські казки» або ж історією пролетарської партії.

У кожній «порядній» родині мали бути обов’язкові п’ять книг радянських авторів: Горького «Мати», Фадєєва «Молода гвардія», Шолохова «Піднята цілина», Островського «Як гартувалася сталь»…

Однією з головних тем журналу «Перець» була тема «холодної війни» СРСР та США. Основна теза публікацій журналу – буржуазія, яка постійно загрожує атомною зброєю світу. Сьогоднішні реалії — Запоріжська АЕС!?.

А ще мова, наша рідна, яка ідентифікує нас як націю. У радянському суспільстві українська мова вважалася мовою села.

Докази нищення мови:

1938 р. Постанова РНК і ЦК ВКП(б) «Про обов'язкове вивчення російської мови в школах національних республік і областей».

1946 р. Постанова Ради Міністрів СРСР «Про затвердження українського правопису, наближеного до російського». Постанова ЦК ВКП(б) про «український буржуазний націоналізм», унаслідок якої кілька тисяч представників української інтелігенції заслано до концтаборів.

1947 р. У Польщі операція «Вісла»: розселення частини українців з етнічних українських земель «урозсип» між поляками у західних районах країни задля прискорення їхньої колонізації.

1951 р. Викриття газетою «Правда» — центральним органом ЦК ВКП(б), «націоналістичних ухилів» в українській літературі (вірш В. Сосюри «Любіть Україну», лібретто опери «Богдан Хмельницький» і т.д.). Студенти Харківського університету відмовилися складати іспити російською мовою. Тоді 800 з них було репресовано, а 33 студенти на закритому засіданні суду були засуджені до смертної кари! І РОЗСТРІЛЯНІ.

1970 р. Суд над авторами «Листа творчої молоді Дніпропетровська» з протестом проти російщення української культури. Наказ Міністерства освіти СРСР про написання і захист дисертацій лише російською мовою. Затвердження тільки в Москві. Ситуація нерідко доходила до абсурду: російською мовою мусили виконуватися та захищатися навіть дисертації з питань української мови та літератури.

1984 р. Наказ Міністерства культури СРСР про переведення діловодства в усіх музеях Радянського Союзу на російську мову. Початок в УРСР виплат підвищеної на 15% зарплатні вчителям російської мови (порівняно з учителями української мови).