Мистецтво

Мистецтво  в СРСР розглядалося як вид громадської діяльності людини, воно на думку вождів, мало брати участь у революційній боротьбі, пронизуватися комуністичною ідейністю, висувало форми і жанри, які відповідають завданням цієї боротьби. Виводиться формула "мистецтво - комуністичному руху, комуністичний рух — мистецтву" , що підкреслює пропагандистську сутність радянського мистецтва.

Картини, агітплакати, агітфарфор, агіттканина поруч з газетами, радіо та телебаченням справляли неабиякий вплив на формування світогляду, ідеологічних засад і настроїв у суспільстві. І митці ставали важливим коліщам у потужній пропагандистській машині радянських вождів та червоної армії.

 Багато митців  здійснювали провладну пропаганду з метою побудови кар`єри чи матеріальних благ, однак ставали поборниками певної ідеології. Шукаючи популярності, сприйняття і визнання, деякі служителі цієї царини — в тому числі здібні митці – перетворювалися на переконаних пропагандистів  тоталітарної системи, революційних ідей, культів тощо. Чимало з них, пішовши цією дорогою і розчарувавшись у тих ідеях, котрі самі ж і підтримували, пришвидшили процес самознищення. Були й інші — неохочі творити на замовлення і за наказом влади. На них чекало ще більше випробувань — від залякувань до катувань і смерті. Деякі вперто і непохитно обстоювали власні права на вільну, незаангажовану творчість, та велика кількість талантів ламался під натиском знущань та підлаштовувалась під вимоги вождів. Тих митців, чия творчість ішла врозріз із планами "розуму, честі і совісті нашої епохи" — Комуністичної партії, звинувачували у традиціоналізмі, ідейній обмеженості, абстрактному гуманізмі, салонщині, несучасності стилю тощо.

Прикладом зламаної долі є життя прилуцького художника Едуарда Усова. Він категорично не бажав писати вождів, за що постійно був під наглядом.