Антирелігійний рух

Релігійні традиції і практики українців формувалися століттями, вкорінювалися у народну свідомість, становили основу світоглядних уявлень людини про добро і зло, моральні цінності. Докорінні зміни у цій складовій українця як етно-особистості відбулися після жовтневого перевороту і утвердження влади більшовицької партії, у програмних засадах якої не було місця релігійним цінностям. Атеїзація суспільства – як складова антирелігійної стратегії більшовиків – тривала впродовж усіх десятиліть радянської влади, набуваючи різних форм та інтенсивності.

За статистикою, на території українських земель, що перебували у складі Російської держави, функціонувало 9 071 церков, найбільше у Подільській (1188) і Полтавській (1 287) губерніях. Їх обслуговували 10 565 священиків, 1 832 диякони, 10 793 псаломщики. Церква не була відділеною від держави, її контролював спочатку імператор, а потім партія.

Потужна державна пропагандистська машина вустами лекторів і партійних чиновників розтлумачувала численні партійні документи, у яких релігія оголошувалася першопричиною багатьох негативних суспільних явищ, а атеїзм – єдиноправильною системою поглядів, яка звільняє людину від помилок і забобонів, утверджує науковий погляд на природу і суспільство. У таких умовах радянської дійсності пересічний українець, який пережив лихоліття репресій, голодоморів, війни, жадав добробуту, стабільності, зростання сходинками соціальних ліфтів. Не останньою умовою цього було сповідування атеїзму, тобто відкидання релігійних уявлень і релігії в цілому.

 Тому «Червоний кут» витіснив іконостаси з осель українців. На зміну віри прийшла ідеологія, ікони замінили «пантеони вождів».

Було запроваджено так званий «антирелігійний рух». Окрім нищення церковного начиння, зокрема, ікон, у карикатурному вигляді зображували священнослужителів та церкву.

Постанова ВЦВК і РНК СРСР від 8 квітня 1929 р. «Про релігійні об’єднання» та травневі 1929 р. зміни до Конституції УСРР розширювали трактування поняття «антидержавна діяльність» стосовно духовенства та віруючих і різко обмежували діяльність релігійних громад. Дії священнослужителів, пов’язані з порушенням зазначених вимог, інтерпретувалися як «антидержавна діяльність» - єпископ Іоасаф Могильовський (1847-1937), уродженець. С. Линовиця Прилуцького повіту – заарештований за звинуваченням у керівництві котрреволюційною фашистською організацією церковників, 1937 р. -розстріляний.

 Лише в 1937 р. в Україні за неповною інформацією органами державної безпеки було репресовано 3 970 осіб за звинуваченням у «церковній та сектантській контрреволюції». Згідно з даними про оперативно-слідчу роботу органів НКВД УРСР з 2 червня 1937 р. по 15 січня 1938 р. було арештовано 8 246 осіб «церковників».У таборах ГУЛАГу НКВД СРСР загинули визначні церковні діячі – архієпископ Чернігівський Пахомій (Кедров), єпископ Ніжинський Дамаскін (Цедрик), єпископ Прилуцький Василій (Зеленцов).

Пожвавлення антирелігійної пропаганди ЦК КП(б)У пов'язував з діяльністю створеної у 1926 р. «Спілки безвірників», з 1922 р. виходила газета «Безбожник».

Наруга сільських активістів над релігійними віруваннями боляче зачіпала як внутрішній психологічний світ селянина (віра в Бога, потойбічний світ як перспектива «вічного радісного життя», уявлення про справедливу побудову «світу на основі божих заповідей»), так і святі символи (ікони, хрести, церковні будівлі, священні могили).

Останні новини

Виставка "Квіти. Дерево життя"
Детальніше
"Історія та культура ромів на Прилуччині"
Дослідження життя ромів на території Прилуччини. Детальніше
"Євреї на Прилуччині"
Тема проживання євреїв на Прилуччині Детальніше
Виставка "Цінності близькі й далекі"
15 лютого у виставковій залі музею відбулося відкриття виставки ВолодимираМихайловича Пащенка - українського ученого, письменника, художника, редактора-видавця, митця.  Детальніше
Акція"Музейне селфі"
Акція з метою паромоції локальної спадщини Детальніше
Всі новини